Історія села Крайникова

Село Крайниково розташоване в Хустській котловині, в центрі  рівнини між селами: Сокирниця, Стеблівка, Данилово, Новобарево та знаходиться  в південно - східному напрямку від районного центру міста Хуст, на відстані 14 км.

Перша письмова згадка про село сягає 1389 р.

У середні віки тут було феодальне помістя К.Поган, угорця за національністю.

Село було неписьменним і бідним. Все знаходилось в руках місцевих торгашів – євреїв і уніатської церкви.

У період першої Світової війни було розірвано відносини з унією.

За переказами поселення спочатку знаходилося в урочищі Голди, що за 2-3 км на схід від сучасного села, але люди там повмирали від епідемії чуми.

Тому селяни вимушені були спалити всю худобу і переселитися під гору. Село отримало назву „Мігалко” - фолу і нараховувалося у ньому 700 жителів.

Селу судилося відродитися на новому місці.

За легендою, у селі проживали три брати Данило, Шандор і Крайник. Крайник побудував собі першу хату, від крайньої хати, яка була у бік Новобарово. Люди, йдучи у бік  Новобарово дуже боялися вовків і говорили: « Якби дійти до крайньої хати, а тоді ... не страшно». І тому назвали це місце „Крайня” хата, а згодом і Крайниково.

У селі  Крайниково знаходиться одна з чотирьох видатних дерев’яних церков району - Михайлівська церква, вона є унікальним зразком архітектури марамороської дерев’яної готики 17-18 ст. Будівля храму готична, двозрубна, тридільна, з меншим за розміром східним зрубом без єдиного цвяха. 

 Одвірок прикрашений різьбою, в центрі якої символічне зображення сонця. В інтер’єрі збереглися зразки різьблення та живопису 17-18 ст.

У 1971р. була проведена реставрація церкви.  Її висота становить 25 метрів, довжина – 14.  Біля церкви знаходиться  цілюще джерело, вода в ньому зимою – тепла, а літом – холодна.

Попід гірку на Сокирницю раніше протікала річка але її перегатили, пустивши водяного млина. Його у спадок від батьків дістав Форкош Цало. Будував млин Орендюк Павло Андрійович.

У 1945 році млин було передано Оросу Петру Юрійовичу. Він був добровольцем, фронтовиком, який працював тут до 1965 року. Згодом вода  перетекла у річку Байлову, яка й досі тече через Крайниково на Сокирницю.

У  селі жило багато евреїв: Цало, Мошка, Генцел, Абрам, Лайн, Ильо, у яких  були  свої крамниці.

Крамницю по дорозі на Сокирницю збудував Ильо Цалув 1920 року, крамницю  біля старої амбулаторії, біля церкви збудував  Зысьо (син) Цалув, у 1940 році.

Цього ж року та по 1944 рік в селі головою був Цьока Юрій, потім – Антал Михайло, далі Ханат Михайло.

У 1947 році з Крайникова до Мукачева було відряджено делегатів: Колчара Василя, Сантала Митра, Молнар Юлію на Перший з’їзд народних депутатів, які проголосували за возз’єднання України з Росією.

На багатолюдних мітингах часто виступали Олекса Борканюк, Іван Локота. Нове життя настало після визволення Крайникова Радянською Армією. 32 односельчанина влилися в ряди добровольців і пішли на фронт. Серед них були Ханат Олексій, Кінаш Михайло, Сливка Василь, Форкош Іван, Сабадош Іван та інші. На фронтових дорогах загинуло 12 крайниківчан.

  Їхні імена викарбовані на постаменті пам’ятника «Героям Сталінграда», який знаходиться в центрі села. У  перші дні радянської влади створюється народний комітет на чолі з комуністами. У 1948 році створюється колгосп «Піонер» на чолі з комуністом Анталом Дмитром.

 Через два роки він стає бригадою Стеблівського колгоспу ім. Ворошилова, а згодом - частиною  колгоспу «Дружба».

Об’єднавшись, селяни спочатку вирішили утворити  сільську  раду у с.Стеблівка. А згодом, у 1988 році в Крайникові.

 Перший голова – Копинець Юрій Дмитрович, потім – Якоб Матфей Михайлович (1992 рік). За час його головування збудовано нове приміщення сільської ради за кошти колгоспу    «Дружба».

Потім головами Крайниківської сільської ради були:

1993 р. – Орос Юрій Степанович

1994 р. – Цьока Олексій Іванович

1998 р. – Антал Любов Дмитрівна 

2002 р. – Орос Антон Юрійович

2006 р. – Войнагій Олена Михайлівна

Перші корінні жителі с.Крайниково мали призвіща: Йокоб, Кульчар, Мольнар, Сег, Деяк, Орос, Лукач.

 У селі також була стара школа, де вчилися діти 2 – 3 класів в одному приміщенні. Школа знаходилася біля церкви у фарі у приміщенні теперішнього дитсадка.

Нову школу збудовано 1979 року.

Директорами школи в різні роки були:

   Колчар В.Ю.

  Пилип С.С.. ............?

  Гарастей В.Ю.

  Демян В.Ю.

  Ман І. І.

  Губаль Ст. І.

        Фречка А.В.

  Лойко В.В.

  Лопойда М.М.

Жовтень 1983 р. – реконструкція (дитячий садок перейшов у приміщення школи).

Керівником  дитячого садка була Ханат Ганна Йосипівна.

У 1986 р. призначена завідувачкою дитячим садком Фулитка  Терезія Василівна.

У 1994 році 1 листопада керівник закладу – Кемінь Ангеліна Михайлівна.

Проведено капітальний ремонт дошкільного закладу (з 2007 року по 2009 рік).

19 серпня 2009 року було відкриття садка після капітального ремонту.

 Після 50 років від закриття було знову відкрито стару Михайлівську церкву, де  кожну другу неділю проводяться служіння.

1996 року започаткували будівництво чоловічого монастиря на території колгоспного саду. Монастир отримав назву на честь святого мученика Стефанія. На цей час триває будівництво надвірних келій. Монастир  діючий і зараз.

Нашому селу більше 400 років. Але воно з кожним днем змінюється на краще. Пройдуть роки і славні сторінки в історію села впишуть онуки і правнуки.

Записала Молнар Юлія Корнелівна зі слів Колчар Єлизавета Юріївна