Пам’ятка батькові у вихованні сина

1. Коли син ще зовсім малий, батько

вже є для нього взірцем для наслідування.

2. У будь – якій сім’ї поведінка батька завжди засвоюється сином, тобто безпосередньо впливає на статево – рольову ідентифікацію своєї дитини.

3. Пасивні, відчужені батьки незначним чином впливають на формування чоловічих рис вдачі.

5. Активні, мужні тата, які займаються  своїми синами, мають великий вплив на формування у дітей чоловічих рис вдачі.

5. Хлопчики, які дуже прив’язані до матері, можуть відчувати проблеми в спілкуванні з однолітками.

6. У сім’ях, де батьки мало займаються вихованням синів, спостерігається дитяча агресивність, що виникає як бунт проти зайвої залежності від матері.

7. Ніколи не сумнівайтесь у тому, що виникає як бунт проти зайвої залежності від матері.

8. Хочете,щоб ваш син виріс сильним, мужнім, упевненим у собі чоловіком – тоді не забувайте приділяти йому увагу, разом займатися спортом, учіть його всього, чого вмієте самі.

9. Не забувайте, що дитина дивиться на вас і копіює вашу поведінку, тому ваші шкідливі звички завтра можуть стати шкідливими звичками вашої дитини.

10. Пам’ятайте про те, що дитина потребує тілесного контакту з батьком, особливо з малку.

11. Не вважайте свої прояви ніжності як щось погане, що може негативно вплинути на дитину.

Батьківські настанови та

їхні наслідки для

особистості дитини:

Ви щось обіцяєте своїй дитині

Як часто ми, дорослі, бажаючи позбутися наполегливого прохання свого малюка, зовсім не вдумуючись у сенс його слів, поспіхом щось йому обіцяємо. У цей момент ми й не здогадуємось, яке значення має для дитини наша відповідь, а вона містить щось дуже важливе. Маля сприймає обіцянку дорослого як щось непорушне й обов’язкове. І коли батьки не виконують того, що обіцяли своїм дітям, вони формують у дитини надзвичайно небезпечні риси: здатність обманювати, не дотримуватися свого слова, необов’язковість у всьому…

Пам’ятайте: якщо ви щось  пообіцяли дитині, то виконайте за будь-яких  умов – це буде найбільш наочним та показовим уроком для маленької дитини. І навіть більше: якщо у вашій присутності хтось із дорослих дав дитині слово і не дотримав його, присоромте дорослого, нагадайте про обіцянку. Усе це свідчить про те, що обіцяти ви можете лише тоді, коли у вас є стовідсоткова впевненість у тому, що дотримаєтеся своєї обіцянки.

Якщо ви не впевнені у власних можливостях, краще скажіть дитині: «Не знаю, чи зможу це зробити. Поки що нічого не обіцятиму…» І якщо дитина засмутиться, розплачеться, це не так страшно – травма буде набагато легшою, ніж у ситуації «невиконаної обіцянки». А ось якщо ви скажете неправду, то завдасте своїй дитині травми на все життя. В її очах ви станете ошуканцем, і реабілітувати себе вам буде дуже складно.

ЗЛОЧИН І ПОКАРАННЯ  МАЛЕНЬКОГО ПУСТУНА

Мабуть, не знайдеться жодної дитини, яка хоча б раз не поводилася «погано», «негідно», «не слухалася», «бешкетувала», «вередувала». І вже напевно не можна відшукати жодного дорослого, який жодного разу не карав свою дитину.

Пропоную провести невелике дослідження й розібратися в цьому непростому питанні. А почнемо ми з того, що дізнаємося:

Чому діти немов «напрошуються» на покарання?

Так відбувається з різних причин. Наприклад, у батьків завищені вимоги до дитини, і малюк не може поки досягти тієї заповітної планки й бути занадто гарним. Або він стомився й більше не може поводитися спокійно. Його нервова система «дає» збій, і малюк буквально «божеволіє» на очах у розгубленої мами.

Трапляється й так: у родинах, де дитину виховують обоє батьків (а іноді до процесу долучаються ще й бабуся з дідусем), кожний із дорослих ставить різні вимоги, що суперечать одна одній. І як би не намагалася дитина бути гарною для всіх улюблених людей, десь вона обов’язково припуститься помилки й отримає свою частку покарань.

Можлива й така ситуація: сьогодні мама дозволила те, що заборонила ще вчора. А завтра, коли дитина скористалася цим дозволом, покарала свого «неслухняного» спадкоємця. Тобто в цьому випадку простежується непослідовність вимог дорослого.

«Неслухняними» можуть здаватися гіперактивні діти, які не завжди можуть контролювати свою поведінку належним чином. І не їх провина, що малюки не можуть відповідати батьківським очікуванням.

Мабуть, ситуації можна називати досить довго, але зміст кожної з них полягає в такому:

Перш ніж карати дитину, спробуйте зрозуміти причини її поведінки.

Як почувається дитина, яку покарали?

Я не знаю таких дітей, які байдуже ставилися б навіть до найпростішого і, на перший погляд, невинного покарання. Ось якої думку вони самі про почуття, що відчувають у момент покарання:

* мені страшно, здається, що всередині в мене вогненна куля і вона зараз лусне;

* я тремчу й боюся підняти голову, на маму боюся дивитися, дуже хочу, щоб вона швидше пішла на роботу;

* мені боляче, і я потім тривалий час плачу й не можу заспокоїтися;

* я прагну сам собі заподіяти біль, щоб тато мене не карав;

* я ведмедика обіймаю й мовчу, а мама сердиться ще більше;

* у мене коліна ось так тремтять і навіть голова, а потім, коли мене вже покарали, тоді відразу стає добре.

Це відчуття лише шістьох малят, яких батьки карають зовсім по-різному.

А як почуваються мами й тата, які карають своїх дітей?

Тато Вадим: «Як я почуваюся? Просто жахливо. Отже, у мене забракло сил, терпіння, розуму, зрештою, щоб зрозуміти дитину й знайти до неї ключик. І я зірвався, насварив. А в мене поганий характер – нізащо не попрошу пробачення, якщо не правий. Ось і виходить, що я, замість того щоб отримати від дитини бажане (потрібно було вчасно вирушити до садочка), просто повівся як поганий батько. Дочка ридає, я засмучений, до садочка спізнилися. Ані результату, ані поваги».

Тато Віталій: «Намагаюся не давати волю емоціям. Без покарання виховання є неможливим, про це ще Макаренко писав. Дітей карали, карають і каратимуть. Раніше в школі тримали різки з певною метою. Загалом, можу сказати, що я досить хороший батько, хоча іноді мені здається, що з покаранням я передаю куті меду».

Мама Анжеліка: «Переважно. По-перше, тому що пам’ятаю, що я відчувала у своєму дитинстві, коли мене мама карала. Мені здавалося, що я дуже самотня, нікому не потрібна. Я засмучувалася, коли мама на мене кричала, і пообіцяла собі, що на своїх дітей не кричатиму ніколи. Тому мене турбує почуття провини, мені соромно, але нічого не можу вдіяти із собою».

Мама Віра: «Злюся на себе за те, що знову зірвалася. Причому розумію, що караю свого пустуна за те, що сама коїла в дитинстві. Але стала якась нервова, зриваюся постійно, кричу й навіть нецензурні слова вживаю».

Як бачите, почуття батьків різняться, але радості від того, що вони карають дітей, слава богові, ніхто не відчуває.

Як саме батьки карають своїх дітей?

Коли я запитала батьків, від чого залежить «сила» і «зміст» покарання, то відповіді отримала такі: «від того, що дитина скоїла», «від того, чи стомилась я на роботі», «від часу доби (увечері я вже не такий спокійний), «від того, чи голодна я», «від стану здоров’я дитини». Отже, не завжди покарання залежить від того, у чому й наскільки провинилася дитина.

Ось цікаві результати опитування батьків за темою: «Як ви караєте свою дитину?

·       Шльопнути по попці або по руці: 62%;

·       позбавити задоволення,розваги, прогулянки: 37%;

·       позбавити перегляду телевізора: 20%;

·       не розмовляти з дитиною: 17%;

·       побити: 14%;

·       позбавити грошей на кишенькові витрати: 14%;

·       позбавити солодощів: 11%;

·       конфіскувати іграшку: 7%;

·       замкнути в кімнаті: 5%;

·       дати ляпаса: 2%;

·       відправити спати без вечері: 1%;

·       інше: 9%.

Зверніть увагу на те, що 64% батьків використовують у своєму педагогічному арсенал valign=і фізичне покарання.

А може покарання скасувати взагалі?

Добре б так і зробити, тоді й проблеми б зникли. Але насправді розумне покарання не шкодить, а допомагає дитині. Якщо батьки дотримуються причиново-наслідкових зв’язків (провина – покарання), якщо дитина не відчуває «кордонів» і потребує м’якої корекції, якщо вона робить таке, що загрожує її життю, то, мабуть, без покарань не обійтися.

Чому не можна карати дитину фізично?

Тому що це дуже принизливо. Наприклад, у багатьох світових культурах ляпас вважається приниженням іншої людини. тому що дитина не може відповісти вам тим самим, і в цьому полягає найголовніша несправедливість фізичного покарання.

Тому що, роздаючи «безневинні» ляпаси й стусани мимоволі демонструємо дитині приклад агресивної поведінки, і вже за короткий час вона засвоїть, що бити – це нормально. І якщо вам скаржитимуться, що ваша дитина б’ється в школі або в садку, то претензії ви можете пред’являти тільки до себе.

Моя бабуся, яка впродовж усього життя працювала вихователькою в дитячому садку, досить часто запевняла мене: «Щось ти розбалувалася, зараз я тебе відшльопаю». Я трішки заспокоювалася, але мене така погроза, вимовлена цілком миролюбним тоном, не лякала, а швидше, навпаки.

Головне питання, яке батьки повинні поставити собі: «А що я робитиму завтра, якщо раптом дитина мене не слухатиметься?»  Тобто яке покарання я придумаю, щоб дитина була керованою, якщо я сьогодні її відшльопала або била ременем? Адже поступово страх в дитини зміниться на апатію і байдужість.

Не бийте дитину, тому що завтра ви вже не зможете вплинути на її поведінку.

Чи правильно не розмовляти з дитиною,

для того щоб її покарати?

Деякі батьки насправді вважають, що краще на дітей не кричати, не бити їх, а на якийсь час позбавити свого спілкування, тобто не розмовляти та взагалі не звертати увагу на дитину.

«Я пам’ятаю, у моєму дитинстві тато практикував таке: я щось скою не так, а він раз – і замовчав. Ненадовго, усього на годину – дві, не більше. Але я за цей час так сильно переживала, мені здавалося, що покарання ніколи не завершиться, що тато мене не любить. Для мене таке покарання було найстрашнішим, тому я ніколи не застосовую його до своїх дітей і нікому не раджу», - запевняє молода жінка, яка сама виховує двох малюків.

Неправильно вважати, нібито моральне покарання ранить менше, ніж покарання фізичне. Насправді таку самотність дитина переживає іноді навіть значно яскравіше й сильніше, ніж ляпанець або окрик батька. Спочатку малюк не розуміє, що саме відбувається. Він звертається до мами або до тата, і так відчуваючи гостре відчуття провини. Адже, як правило,діти, які почуваються винними, прагнуть отримати підтримку батьків. І в цей момент дорослі припускаються помилки, позбавляючи малюка своєї підтримки, ніби говорячи: «Тепер ти сам за себе, я тобі не допоможу, розв’язуй ситуацію самостійно». Але як це робити, малюк поки не знає. Він ще розуміє, що потрібно зробити: попросити пробачення, заплакати, склеїти розбиту чашку, піти геть із маминих очей… А батько продовжує мовчати, і поступово малюкові стає страшно, тому що він почувається розгублено. Як же так, мама, найрідніша і найближча людина, раптом не посміхається, не підходить, не розмовляє! Іноді діти навіть відчувають сильний стрес від такого покарання. Вони можуть протестувати, поводитися ще гірше, щоб привернути батьківську увагу. Або починають плакати, щоб мама нарешті зглянулася й вибачила, припинивши бойкотувати. Як правило, у такому випадку дитина не сприймає ваші виховні впливи, забуваючи, за що ж її так жорстоко покарали.

Що робити, якщо дитина не реагує на прохання,

 поки на неї не прикрикнеш?

Не кричати! Це перше, що потрібно зробити. Потім непогано було б проаналізувати типові ситуації, за яких так відбувається. Розберемо таку ситуацію.

Дитина дивиться телевізор і не бажає йти спати.

-        Сергійку, іди спати, уже пізно.

-        …

-        Сергійку, я кому сказала, іди спати, уже пізно.

-        …

-        Якщо ти зараз же не підеш спати, то я не дозволю тобі цілий місяць дивитися телевізор.

-        Ну мамо, я ще десять хвилин подивлюся.

(за 10 хвилин)

-        Сергійко, я кому сказала, щоб ішов спати, уже пізно!!! (Лемент)

Як би могла вчинити мама, щоб не кричати на дитину, не погрожувати їй, не доводячи ситуацію до конфлікту?

(Перш ніж вимкнути телевізор)

-        Ти ж пам’ятаєш, Сергійку, про що ми з тобою домовлялися? о 20.00 ти сам вимкнеш телевізор. Якщо хочеш, ми можемо погуляти з тобою перед сном або я можу тобі почитати.

-        Мамо, але там фільм су перський, а спати я ще не хочу.

(о 19.55)

- Сергійку, за п’ять хвилин буде восьма година. Можеш збиратися на прогулянку. Розповіси мені, що за фільм ти переглядаєш? Якщо фільм ще не скінчився, можна буде переглянути його в записі, я допоможу тобі його знайти.

(Сергійко вимикає телевізор.)

-        Молодець! Ти тримаєш своє слово, як справжній чоловік.

У першому випадку мама не нагадує синові про те, що існують «правила гри», які насправді є в кожній родині. Отже, вона демонструє синові, що ними можна зневажати. Її роздратування поступово накопичується й перетворюється на агресію. Мама не отримує відповіді, хоча кілька разів намагається достукатися до дитини. Зрештою – яскравий конфлікт, у якому мама гнівається на сина.

У другому випадку мама посилається на правила, встановлені в родині. Швидше за все, їх обговорили раніше, і тепер мамі залишається лише нагадати про них синові. Вона пропонує йому не відразу йти спати (дитині складно переходити від неспання до сну занадто різко), а вибрати – прогулянку або читання книги разом. Тобто вона залишає синові вибір, хоча й наполягає на тому, щоб він вимкнув телевізор. Мама хвалить Сергійка за те, що він дотримав слово.

Зрештою пропоную кілька правил, що допоможуть батькам виховати дитину.

Покарання не повинне бути частим

Саме часті покарання роблять дитину несприйнятливою до наших спроб її виховати.

Покарання має бути заслуженим

Це про те, що карати просто «під гарячу руку», «для профілактики» або «за компанію» не лише неправильно, але й шкідливо для дитини.

Покарання повинне бути зрозумілим

Тобто дитина повинна розуміти, за що саме її покарано. Поясніть їй: я караю тебе, тому що ти … Ми домовлялися з тобою, що в такому випадку ти … (розповідаєте про те, яке покарання тепер набуває чинності).

Покарання має бути короткочасним

Дитина поки ще не може сприймати занадто «тривале» покарання. І якщо ви позбавляєте її «комп’ютера», телевізора або прогулянки, то не можна робити це на місяць або навіть більше. Поступово малюк забуде, за що саме його покарали, і дивуватиметься, чому це він не гуляє разом із дітьми. Такі тривалі заборони, як правило, порушують не лише діти, але й самі батьки.

Покарання повинне бути відомим

Дитина повинна знати «правила гри», тобто мама й тато обов’язково мають домовитися про те, що в родині можна, а що – ні, довести це до відома дитини. Так само вони мають повідомити, що ж відбудеться, якщо дитина порушить правила й заборони, тобто якого покарання їй доведеться зазнати.

Покарання повинне бути чесним

Не можна карати дитину за те, що ви, дорослі, робите самі.

Покарання має відповідати віку

Наприклад, не можна карати вже дорослу дитину принизливим стоянням у кутку або миттям підлог у всій квартирі.

Покарань не повинно бути занадто багато

Не можна придумати дитині відразу кілька покарань за одну провину або покарати на дуже тривалий строк. Не можна відкладати покарання: дитина може забути, за що вона покарана, або дуже переживати, очікуючи на покарання.

Поради батькам щодо розвитку

логіко-математичного мислення дітей

Велику роль у залученні малюка до світу математики відіграють батьки. Звичайно, вихователь під час занять, індивідуальної роботи, спостережень, екскурсій, дидактичних та сюжетно-рольових ігор формує у дитини елементарні логіко-математичні знання, уявлення, вміння та навички, однак спонукати дитину до пізнання – це завдання найближчих їй людей, а до того ж чудова можливість поспілкуватися зі своїм малям.

Пропонуємо декілька порад батькам про те, як можна розвивати логіко-математичне мислення дитини у невимушеній «домашній» обстановці, під час повсякденного спілкування.

«МАТЕМАТИЧНІ» поради на щодень

На прогулянці

·                                   На прогулянці звертайте увагу дитини на цифри на будинках, машинах, рекламних щитах, вивісках. Називайте малюкові цифри, які бачите, і просіть, щоб він їх повторив. Для цього пограйте у гру «Відлуння»: нагадайте своєму маляті, як ви у горах чи у будинку чули, як луна «повторює» останні слова, і запропонуйте йому на певний час стати такою луною. Наприклад: «Я скажу чотири, а ти повториш за мною двічі (тричі…) «чотири», «чотири»… Така гра не лише допоможе дитині запам’ятати числа, а й сприятимезакріпленню навичок лічби, розвитку уваги.

У кімнаті

* Коли дитина просить, щоб ви почитали їй улюблену казочку, оповідання, віршик, перед тим, як задовольнити її прохання, запропонуйте їй знайти відповідну сторінку за номером (від 1 до 10).

* Якщо ви зібралися пересадити кімнатні квіти, запропонуйте дитині взяти участь у процесі, підібрати горщики відповідного розміру, полічити їх, можна розкласти перед нею пластмасові горщики різні за розміром і дати завдання скласти їх один в один за принципом мотрійки. Можна також пропонувати викладати з них серіаційні ряди, групуючи за певними ознаками. Цей процес не лише захоплює малюка, а й розвиває у нього мисленнєві операції аналізу та серіації.

* Заохочуйте дитину самостійно організувати свій ігровий простір. Наприклад, запропонуйте гру «Кафе». Нехай малюк сам підготує необхідні атрибути, обладнає дизайн приміщення, згрупує предмети, які будуть використовуватися у грі, за якістю (масою, формою, кольором, величиною), множинами (кондитерські вироби, напої, фрукти), виготовить та розклеїть цінники. А ви, відвідуючи «кафе» свого малюка, не забувайте хвалити його старанність.

На кухні

·                                   Під час приготування обіду спонукайте малюка лічити овочі та фрукти.Наприклад, запитайте, скільки в кошику для приготування моркви, буряка, картоплі, цибулі.

·                                   Попросіть перебрати квасолю та горох у різні ємкості. Або висипте на тацюмакарони різні за формою та розміром і запропонуйте розкласти (згрупувати) їх за однією або двома ознаками. Це завдання розвиватиме вміння дитини класифікувати предмети, а також дрібну моторику та сенсорику.

·                                   Приготування вареників – цікава і захоплива справа, тож нехай ваш малюк допомагає їх ліпити, при цьому лічить, скільки він зробив сам, скільки ви, а скільки разом; скільки було до того, як він почав ліпити, і скільки стало. Обов’язково відзначайте вклад дитини у спільну справу, не скупіться на похвалу.

·                                   Коли варите кашу, запропонуйте малюкові умовною міркою відміряти крупу. Наприклад, попросіть у нього три склянки крупи для варки або скажіть, нехай визначить, скільки ще склянок крупи залишилося у мішечку чи посудині для її зберігання. За таким же принципом можете проводити гру «Магазин», тобто «купувати» у дитини певні продукти.

·                                   З чистих губок для миття посуду нехай дитина збудує будиночок,кораблик або те, що їй заманеться. При цьому ставте умову – використовувати губки лише певного кольору або розміру. Якщо вдасться, то нехай сконструює кілька поверхів, а потім їх полічить.Так у малюка  розвиватиметься вміння класифікувати, лічити, а також креативне мислення.

·                                   Пропонуйте маляті шукати на кухні предмети, схожі за формою на прості геометричні фігури, і називати їхнє місце розташування. Наприклад: «Мілка тарілка схожа на круг. Знаходиться на другій поличці зверху; в шухляді; біля чайника; під каструлею; справа від глибокої тарілки.» Це сприяє розвитку вміння орієнтуватися у просторі, закріпленню уявлення про геометричні фігури, а також активізації у мовленні назв посуду.

В природі

·                                   Виїжджаючи з дітьми на природу (на берег річки, озера чи моря) можна зайняти їх пошуками «курячого бога». Це камінчики з діркою, які, за словами людей, приносять щастя тому, хто їх знаходить. Камінчики можна лічити, групувати за розміром, кольором, нанизати на нитку.

·                                   Можна полічити, хто знайшов більше камінчиків, порівняти, чиє намисто найдовше шляхом накладання одне на одне.

·                                   Цікаво буде оголосити конкурс на віднайдення найменшого чи найбільшого камінчика.

·                                   Камінчики, які мають незвичну форму, можна розфарбувати фарбами, восковими олівцями.

·                                   Пропонуйте шукати камінці певної форми (схожі на трикутник, квадрат, круг) та групувати їх.

·                                   Малеча полюбляє кидати камінчики у воду. Позмагайтеся іпокидайте їх на дальність: хто кинув далі, хто ближче.

·                                   З шишок, каштанів. камінців, листочків, гілочок попросіть дітейвикласти якусь геометричну фігуру або інше зображення, порівняти, яких матеріалів використано більше.

·                                   Залучайте дітей до ігор: «Скільки кроків до дерева?», «Який листочок більший?», «Виклади листочки за зростом».

·                                   Під час спостережень за деревами спонукайте дитину лічити кроки до дерева (точний окомір), листочки на дереві, пташок, які прилетіли чи відлетіли. Для розвитку орієнтування у просторізапитуйте малюка, у який бік хиляться гілочки, коли дме вітер, - вправо чи вліво; хто живе на дереві, а хто під ним.

·                                   Для розвитку вміння порівнювати за величиною пропонуйте такі завдання: знайти найвищий дуб; обійняти найтовстіше дерево; виміряти мотузкою товщину клена та прикласти до умовної мірки (лінійки); викласти з листочків велике та маленьке коло, найдовшу, найкоротшу доріжку; підійти до найвищого (найнижчого) дерева.

Як бачите, розвивати логіко-математичне мислення вашого малюка – цікаво і цілком доступно у домашніх умовах. Крім того, всі наведені завдання сприяють формуванню не лише відповідних математичних вмінь, але й загальної життєвої компетентності дитини, розширюють її світогляд та закріплюють набуті знання з інших галузей.

Колискова в житті дитини

 Виховання дитини пов'язане з радощами та розчаруваннями, досягненнями і невдачами. Мабуть, цієї двоїстості нікому з батьків не уникнути. Але як зробити так, щоб спілкування з власною дитиною, її виховання давали насолоду і щастя? Адже, як учить народна мудрість, за добрих дітей Бог додає віку батькам, а за поганих - вкорочує.

Сьогодні, на жаль, сприймається як норма те, що батьки мало часу приділяють вихованню дітей, а роль домашнього вихователя виконує телевізор. Оскільки ж телевізійні передачі не фільтруються батьками, то діти виховуються на мультфільмах, фільмах, різноманітних шоу, які часто не те, що не несуть ніякої виховної ідеї, а, навпаки, завдають шкоди розумовому та психічному розвиткові малюків. Прикро, що деякі сучасні батьки усвідомлюють лише два свої обов'язки- нагодувати та гарно вдягнути дитину. Але цього зовсім недостатньо для того, аби дитина виросла порядною людиною, повноцінним громадянином.

Навіть найдорожчі іграшки та речі не навчать малюка ввічливості, чуйності, працьовитості.

Дітям украй необхідна присутність дорослих та постійне спілкування з ними. Мусимо констатувати, що сьогодні почасти втрачено можливість постійного спілкування дитини із старшими членами родини, особливо з дідом та бабусею, які здебільшого живуть окремо і не мають часу та можливості для виховання онуків, для того, щоб розповідати їм казки, співати народних пісень... та й з материнських вуст сучасні діти рідко чують народну потішку чи колискову. Молоді батьки недооцінюють величезне виховне та пізнавальне значення фольклору. Це й не дивно. Адже мало хто з них самих може пригадати, що їм колись співали колискових пісень. Отже, здавалося б, коло замкнулося. Проте педагоги ніколи не втомляться пояснювати батькам важливість використання колискової у вихованні та розвитку дитини.

Українські колискові пісні завжди привертали увагу дослідників народної творчості, поетів, композиторів. Пісня матері зачаровує своєю ніжністю, мелодійністю, несе тепло, яке може випромінювати лише голос рідної людини, фізіологічне й чуттєво міцно пов'язаної з малям. Саме під впливом колискових пісень, які дослідники ще називають материнськими, у дитини виховується любов до природи, Батьківщини, повага до старших. З раннього дитинства малюк живиться звуками рідної мови. Через пісню запам'ятовуються фонетичні, лексичні й морфологічні її особливості, що пізніше допомагає людині передавати найтонші відтінки почуттів і думок. Так поступово, в ненав'язливій формі відбувається перше усвідомлення своєї національної самобутності.

Магія колискових пісень полягає у своєрідній манері виконання. Багаторазове поколисування, повторення однієї і тієї самої музичної фрази-поспівки у вузькому діапазоні із застосуванням одноманітної ритміки позитивно впливає на фізичний стан дитини, гіпнотично діє на її психіку й швидко заколисує. "Материнські" пісні можна вважати першоджерелом духовності, моральності, чемності, чесності. Це перші поетичні та музичні твори, до яких долучається малюк Непомітне введення у світ мистецтва через колискову, поза сумнівом, формує у дітей любов до української культури, народного мистецтва.

Колискова пісня цікава дітям своїм змістом, яскравими образами, кумедними ситуаціями. Головний персонаж багатьох з них - Котик. У народних казках, потішках кіт завжди постає другом людини, що оберігає її від злих сил. Він може бути сірий, білий, волохатий, інколи котів може бути й двоє.

Основна мета колискових пісень, де котик головна дійова особа, - заспокоювати, бо сон приносить дитині здоров'я, дає сили, а яка мати не бажає своїй дитині цього.Отож саме кіт І виконує функцію присипання маляти.

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота.

Як буде кіт воркотати,

То дитина буде спати.

Ходить кіт по горі,

Носить сон в рукаві.

Всім дітям продає,

Василькові так дає.

Переважно Котик сам заколисує дитину, та іноді кличе на допомогу - наприклад, мишку чи ще когось.

Ой ти, кіт-воркіт,

На віконечко скік,

А з віконця в хижку.

Піймав котик мишку,

Кинув у колиску.

Мишка буде пискотать

А дитина буде спать.

А-а-а, котки два, Котку-братку,

Сірий, білий обидва. Дай нам ляльку

По капусті ходили Для (Оксани)

Ляльку в хустці носили. На забавку.

Підростаючи, малюк на прикладі дій, вчинків кота, здобуває перші знання про "добре", "погано", "не можна".

А-а, котки два, Люляю, люляю,

Побилися обидва. Котика полаю,

За якую винку? Щоб по ночах не ходив,

За Гриця-дитинку. Малих діток не будив.

А-а-а-а! А-а-а-а!

Так поступово через колискову пісню перед дитиною розширюється життєвий простір, в якому вона перебуває, розгортається модель найближчого і зрозумілого для неї світу: вона отримує уявлення про певні норми поведінки та необхідність дотримуватися їх. Маля вчиться схвалювати чи засуджувати дії персонажа, в його вдачу закладається почуття справедливості, вміння відрізняти добрі вчинки від поганих.

Ой ну, коту, коту,

Та й наробив шкоду.

Заховався в куточок,

Тільки видно хвосточок.

Стала баба кота бить:

- Не вчись, коте, красти,

Та вчися робити,

Черевики шити.

Кота, кота, коточок,

З'їв бабин медочок,

Та ще й каже:

"То не я,

То бабине котеня".

Цікаво, що в давніх колискових піснях допускається фізичне покарання за "неправедні" вчинки - не можна красти, не можна робити шкоду, не можна байдикувати. Але фізичне покарання - крайній метод виховання. Ширше використовуються роз'яснення, научіння, попередження.

Відмітною рисою українського народу є працьовитість. Повага до праці також закладається у свідомість дитини через колискові пісні. Ця тема звучить у багатьох з них.

Е-е, дитино,

Поїдемо по сіно.

А я буду

сіно класти,

А ти будеш

бички пасти.

Е-е-е! Е-е-е!

Бити кицю, бити

Бити кицю, бити,

Не хоче робити,

Бити кицю по лапках,

Хай не ходить по лавках. А-а-а-а! А-а-а-а!

Ой ну, коте рябку,

Ми посієм маку,

Скопай мамі грядку,

Та ще й пастернаку,

Малу-невеличку,

Та насадим квіточок

Як із рукавичку.

Забавляти діточок.

 Знаходимо в колискових піснях і початкові відомості щодо безпеки життєдіяльності. Зокрема, вже із самого народження дитину привчають бути обережною, уникати небезпеки.

Ой ти, коту, коту,

Не лізь на колоду,

Бо впадеш у воду. А-а-а-а!

А-а, кицю!

Пішла по водицю,

Та й упала у криницю.

Пішов котик рятувати

За вушечко витягати.

Ото тобі, кицю,

-Не лізь у криницю.

Сьогодні у вжиток широко входять не тільки народні колискові пісні, а й ті, що створені поетами та композиторами. Цікаво, що в них поєднуються сучасні тенденції з елементами традиційних українських народних колискових. Новим у них є насамперед музичне оформлення пісні (аранжування). Використання сучасних музичних інструментів дає змогу створити музику, насичену ефектами, безумовно привабливими для дітей. З'явилися в колискових піснях і новітні елементи, персонажі, предмети з життя сучасної дитини. У них можемо побачити казкових героїв із відомих дитячих мультфільмів (Колобка, Карлсона, улюблених персонажів з Простоквашина, капітана Врунгеля та його команду тощо), речі та явища сьогодення ("Снікерси", "Мілківей", "Лего" тощо). Зокрема, цю тенденцію яскраво характеризує колискова Світлани Шацької "Спи, мій сину!"

Спи, малечо, спи,

Йдуть у гості сни:

Карлсон й Колобок

Принесуть казок.

Спи, засни, мій сину,

Спиться мандарину,

Лего" й "Мілківей"

Сплять біля дітей.

Хай до тебе в сні

Прилетять пісні

Й наспівають знов

Про мою любов.

У той же час переконуємося, що нові колискові органічно поєднані з традиційними народними, саме від них іде неповторна українська мелодійність, наспівність і багаторазове повторення однієї музичної фрази-поспівки у вузькому діапазоні із застосуванням одноманітної ритміки. І в сучасних колискових зустрічаємо давно відомих популярних у народній творчості персонажів (Котика, Дрімоту, Сон тощо).

Звичайно, діти краще сприймають пісні про те, чим вони живуть сьогодні. Водночас, вважаємо, не варто відкидати й те традиційне українське, що лежить в основі старих народних колисанок, а саме: величезний виховний потенціал, магічну енергетику, яка передається від покоління до покоління. Отже, нехай ваше малятко росте здоровим і веселим.

Ой щоб спало, щастя знало,

Ой щоб росло, не боліло

На серденьку не кволіло.

Соньки-дрімки в колисоньку,

Добрий розум в головоньку,

А рісточки у кісточки,

Здоров'ячко у сердечко,

А в роток говорушеньки,

А в ніженьки ходусеньки,

А в рученьки ладусеньки..

Тож не дивно, що серед усіх народних пісень особливою красою виділяються колискові, які супроводжували чи не найвідповідальніший час у житті кожної людини. Найперші’роки життя для дитини дуже важливі, адже саме в цей період відбувається найбільш стрімкий фізичний і розумовий розвиток. Настільки багато за такий короткий проміжок часу людина більше ніколи не зможе осягнути. Це велика таємниця життя, яку розгадати можуть тільки сама дитина та її мати. Власне, матері традиційно належить найголовніша роль у вихованні маленької особистості.